Дорогами отчого краю

Заповiднi мiсця Батькiвщини

На пiвденний захiд вiд Красноярська по лiсистих хребтах височать дивовижиi виходи сiенiту, якi з давнiх-давен дiстали назву Красноярських Стовпiв. Цей унiкальний куточок сибiрськоi природи, площею близько 47 тисяч гектарiв, ще в першi роки становлення Радянськоi влади оголошено заповiдною зоною. Нинi тут можна ознайомитися з багатою флорою i фауною краю, спробувати своi сили у сходженнi на вершини гранiтних скель. Бо це не лише улюблене мiсце вiдпочинку красноярцiв, а й школа гартувания сили волi, смiливостi, piшучостi

Кожне мiсто мае свое «серце», що живить любов’ю, потягом до рiдного краю не одне поколiння жителiв. Е воно i в красноярцiв. Тут, на Стовпах, народжувалися й передавалися з поколiння в поколiння багато прекрасних традицiй.

Органiзованi походи на Стовпи почали практикуватися ще з 1887 року. Першi групи мандрiвникiв складалися переважно з представникiв iнтелiгенцii, якi цiкавилися природою краю. Згодом Стовпи, на багато кiлометрiв вiддалена вiд мiста мiсцевiсть, стали мiсцем проведення зборiв революцiйно настроених робiтникiв. Про це свiдчать численнi автографи революцiонерiв, датованi 1890-1917 роками. Увагу кожного, хто проходить мимо Другого Стовпа, привертае напис «Свобода», зроблений у 1906 роцi одним iз революцiонерiв. Подвиг невiдомого смiливця вражае як туристiв, що приiздять сюди з рiзних куточкiв нашоi Вiтчизни, так i бувалих скелелазiв. Бо величезнi лiтери слова викарбувано на недоступнiй прямовиснiй стiнi гранiту.

Святкувати Першотравень у цьому мiсцi для красноярцiв стало традицiею. Щороку тут на численних гранiтних скелях вивiшуються святковi знамена. Приходять сюди люди рiзного вiку й найрiзноманiтнiших професiй. I кожен прагне пройтися стрiмкими кручами, подолати легендарнi вершини. Приходять групами й поодинцi. Любов до заповiдних скель, вiрнiсть традицiям старших поколiнь еднае, зближуе молодь. Протягом багатьох рокiв тут iснують своерiднi товариства, якi вивчають i пiдкорюють усi вершини й крутi дороги окель, розповiдають гостям заповiдника багато цiкавого з його iсторii.

Перше Травня цього року менi пощастило святкувати разом iз «грифами» — так навивають одну iз найцiкавiших груп скелелазiв. Iхне мiсце стоянки — найвiддаленiше, далеко за межами так званого «культурного» заповiдника, який вiдвiдують туристи.

Перш нiж прийти до виcoтноi прямовисноi скелi, повз яку протiкае напрочуд гарний струмочок, довелося подолати кiлометрiв 8-10 тайгового шляху. День видався нiби на замовлення. На небi — нi хмаринки. Давно розтанув снiг. На деревах з’явилися першi листочки. Подекуди на узгiр’ях почали пробиватися крiзь зiгрiту весняним сонцем землю лершi квiти. Гарно довкола i не зовсiм звично. Високi красенi — кедри, зелене море брусницi, дзеркальне дно струмка. Хочеться усе роздивитися, намилуватися досхочу. Ще кiлька кiлометрiв шляху, i ми бiля домiвки «грифiв».

Bгopi, на самiсiнькiй макiвцi скелi, ошатний дерев’яний будиночок. Розмiщений вiн у своерiднiй нiшi, на краю прямовисноi стiни. На перший погляд здаеться, що туди можна потрапити лише за допомогою вертольота. Нiби прочитавши моi думки, один iз супутникiв охоче пояснив:

— Без спецiальних мiсточкiв, канатiв, якi ми щоразу перед приходом сюди прокладаемо, не кожен з альпiнiстiв зможе потрапити до будиночка. Це i е найнадiйнiшим замком для небажаних гостей. Якщо нiкого з господарiв «грифу» немае вдома, потрапити сюди зможе тiльки досвiдчений стовпiст. А для таких людей у нас завжди гостинно розчиненi дверi.

— Але як вам вдалося збудувати будиночок на скелi? Адже тим крихiтним мiсточком аж нiяк не пройдеш з колодою.

— Увесь будiвельний матерiал, необхiднi в господарствi речi ми пiдiймали за допомогою лебiдки. Зараз по цiй лебiдцi пiднiмаемо бiдони з водою. Будиночку вже двадцять рокiв. Спорудили його, ще коли були студентами. Молодiсть минула, а захоплення залишилося. Любов до скелелазання прищепили багатьом своiм друзям, знайомим. Приходимо сюди на свята, у вихiднi, цiлими сiм’ями. Не боiмося I дiтей брати з собою. Нехай змалку звикають ходити вдумливо, розраховувати кожен крок. Це iм знадобиться у життi.

— Що вас приваблюе у таких небезпечних походах?

— Важко передати словами почуття, яке охоплюе тебе пiд час важких проходiв по крутизнi I на скоренiй вершинi.

Пiднiматися довелося за допомогою каната. Моi супутники дiстають велике задоволення вiд сходження: усмiхаються, мружачись яскравому промiнню сонця, щось наспiвують, жартують. Менi, вiдверто кажучи, було не до жартiв. Весь час у напрузi, куди б ногу поставити, щоб хоч за щось зачепитися.

Аж ось i довгожданий поpiг. 3 неабияким задоволенням стою на рiвнинi. Пiсля yclx cтpaxiв i переживань свiт зi стометровоi скелi видаеться таким дивовижно гарним i казково легким. Так i хочеться злетiти...

Н.Погодiна

г.Красноярськ

«Радянська освiта», № 38 (3219),
14 травня, 1982 г.

Материал предоставлен В.А.Деньгиным

Offered →
Деньгин Владимир Аркадьевич
Скалы ↓
Компании ↓
Избы ↓

Другие записи

Мое сердце в горах
Вершина У каждого в жизни есть своя вершина. У Валерия Коханова и его товарищей по команде эта вершина — настоящая, горная. Самая высокая в мире. Эверест Начало Идея организации экспедиции «Эверест’96» родилась осенью 1994 года. Как-то мы сидели в гостях у Александра Кузнецова, и в разговоре он обронил: «А почему бы нам не сходить на Эверест?» Предложение Саши...
Что попало на карту...
Если бы медведица, обитающая близ скалы Малый Беркут, случайно вышла в то утро нам навстречу, последствия могли бы быть самые печальные. Для медведицы. Умерла бы со смеху... Идут по тайге журналисты... Вернее, не идут, а по мокрым бревнам скользят, с камня на камень прыгают, через колючие кусты продираются. И у всех в руках по воздушному шарику....
Чем Саяны хуже Альп?
Родные горы могут стать вторым Клондайком Двадцатого мая 1996 года на вершину Эвереста один за другим поднялись трое красноярцев: Петр Кузнецов, Валерий Коханов и Григорий Семиколенов — самый молодой участник этой славной экспедиции: не бывали наши до того на вершине...
С юбилеем, столбисты!
Главной достопримечательности Красноярска, Столбам, в эти выходные стукнуло 150 лет. А точнее, Столбы-то наши несколько тысяч лет стоят, а вот покорению, или массовому восхождению, или, как правильнее называть, движению столбистов, выпала в эти выходные дни такая круглая дата. Ну что же, за 150-летний прорыв! Главное — повезло с погодой. Видать,...
Feedback